Сергій Чухрай — триразовий Олімпійський чемпіон з веслування на байдарках, заслужений майстер спорту. Легенда вітчизняного спорту поділився з нами своїм баченням спортивної політики держави та розповів про героїзм українців на останній Олімпіаді в Пекіні.

Для наших підприємливих людей закони не писані. Тому й після ухвалення постанови про припинення діяльності гральних закладів останні не закрилися, а продовжують отримувати величезні прибутки… нелегально.

 Інтернет-казино

 Центр Києва, вечір. Я заходжу до одного з колишніх гральних залів, тепер нашвидкоруч переобладнаного в Інтернет-клуб. На вході сидять вражаючих габаритів охоронець і худорлява білявка — адміністратор зали. «Доброго вечора, — кажу, — мені б в Інтернет вийти. Скільки це у вас коштує?». «П’ятдесят гривень за годину», — не зморгнувши оком, відповідає жіночка-адміністратор — либонь, часто доводиться повторювати цю фразу. Хотів поцікавитися, чому так дорого, бо ж у середньому година користування мережею в клубах столиці коштує 5-7 гривень (у «крутіших» кафе  10-15), проте вона відрізала: «не подобаються такі розцінки — шукайте інший клуб». Нічого не вдієш, дістаю купюру й розраховуюся.

Церкви горять…

За роки незалежності в Україні знищено 150 дерев’яних церков! Панове, вдумайтесь – це ж культурна катастрофа! Це – незворотні втрати. Треба щось робити. Негайно. І припиняти цей процес. Хтось мусить відповідати за збереження історичних пам’яток. І не хтось "взагалі", а їхні власники або користувачі особисто. Не можете, не хочете – віддайте державі – нехай вона охороняє, або шукає ті "добрі руки", які збережуть, а не знищать.

З початку року тільки на Центральному ринку Симферополя реалізовано 22 тонни м'ясних продуктів невідомого походження. Скільки і якого м'яса продають на інших продовольчих ринках півострова, збирається з'ясувати прокуратура Криму, провівши найближчим часом серію перевірок.

КОЛИ ЖИТТЯ ЗДЕШЕВЛЮЄТЬСЯ ДО ВАРТОСТІ ВЖИВАНОЇ ІНОМАРКИ

Цей судовий процес, швидше за все, проходитиме за відсутності журналістів. Аби завдяки їм не просочилися інтимні подробиці. Хоча насправді подробиці - зовсім іншого ґатунку.

майже ідеальна пара...

Безпристрасні світлини, зроблені за допомогою фотокамери у стільниковому, відбили теплі посмішки на обличчях, спокійні, люблячі погляди. Щасливе подружжя, приємне для стороннього ока.

Подумати, ніби ця вродлива жінка, розчарувавшись у зіпсованих пігулках та отруйних грибах, саме зараз обдумує наступний, „гарантовано безпрограшний" спосіб розірвання шлюбу, — неймовірно важко.

На момент появи останнього „головного болю" Поліні було 26 років, Олександрові - 24. Молода сім'я, на „сірому" тлі більшості жителів Пісочина, не здавалася малозабезпеченою. Чоловік не був ледачим, встигав не лише виконувати всі хатні забаганки дружини, а й приносити в дім чималі гроші. Бо підробляв „нічним таксистом". Знав Харків, як свої п'ять пальців, хоч нічні "маршрути на замовлення" й не надто відрізнялися між собою.

Микола Павлович сидів на маленькому ослінчику і, забувши про весь світ, плів з лози колиску. Люди довго спостерігали священнодійство. А коли  цікавість сягала апогею, починали розпитувати.

" Так відбувався майстер-клас із плетіння колиски для геніїв у Музеї Івана Гончара. Там ми познайомились і розговорилися  з Миколою Павловичем Хобтою. Сказати б, що в селі Дударкові Бориспільського району побутує традиція  плести колиски — то ні. Але цілком може утвердитися. Бо раніш і Микола Павлович займався іншою справою, був виконробом на будівництві, то душа відпочивала на плетінні кошиків з лози. Умів і верейки - старше покоління пам'ятає, що це таке. А років зо п'ять тому народний художник України Іван Приходько, з того ж села, приніс з якогось музею зразок і попросив виплести аж шість колисок. Микола Павлович ту стареньку колиску обдивився, зрозумів конструкцію і почав. Перша вийшла дещо кривобокенька. А друга вже була красуня. Це вже тепер він — майстер.

Закінчення. Початок див.

«МУ» №№ 67, 69, 70, 72, 73, 75, 76, 78,79, 81, 82.

Уявлялося також, що фільм розповість про цю життєву долю — долю сільської української дівчини з Галичини, котра вже від своїх юних чотирнадцяти літ під час літніх вакацій вчила дошкільників — і вони в неї починали читати й писати. Про те, як вона, вирісши, цілком логічно стала вчителькою, здобувши педагогічну освіту, /диплом із відзнакою!/, як опікувалася українським дошкіллям за методою Монтессорі. Про те, як під час другої світової війни була педагогом і директором харитативної служби на Підляшші. Як працювала для «Червоного Хреста», піклуючись про наших знедолених людей у таборах примусової праці й таборах військовополонених. Про те, як навіть у роки таборів переміщених осіб її не полишала жадоба знань та інтелектуального самовдосконалення — й вона слухала лекції на філософському факультеті Гете-університету у Фракфурті над Майном. То були роки не для навчання — треба було думати про шматок хліба, а ще над головою, мов Дамоклів меч, висіла невідомість і невпевненість у завтрашньому дні. А також тяжкий песимізм чи ж депресію навіював пейзаж поруйнованої війною Німеччини. Слабкіші заламувалися й безпорадно опускали руки. Сильніші ж зціплювали зуби й творили своє майбутнє, поглиблювали й увиразнювали свої особистості. Як, скажімо, Тодось Осьмачка, Юрій Клен чи Михайло Орест у тих, м'яко кажучи, не дуже придатних для творчості умовах, писали свої твори, що стали класикою національної літератури, так наші молодесенькі дівчата й хлопці гарячковите поспішали взяти якнайбільше знань — інакше навіть у тих реаліях вони жити не могли, бо в них була закладена невситима інтелектуальна спрага. А тому, здобувши навіть наймінімальніші для навчання можливості, вони відразу ж скористалися ними.

Вам доводилося слухати симфонічний концерт за участю кількох диригентів? Напевно, що ні, за винятком тих, хто бував на гала-концертах у Національній опері України, чи в Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва.

А ось у тих шанувальників класичної музики, що відвідують концерти в Національному будинку органної та камерної музики України, вже втретє була можливість послухати концерти за участю кількох диригентів з різних країн.

Світ сучасної готики неймовірно строкатий, широкий і проникливий — про це наочно свідчать мода, архітектура, література, кінематограф, графіка, живопис, дизайн, театр та, звісно, музика.

Кілька вельми цікавих подій (хоч і не завжди радісних) подарував українським симпатикам „мудрої гри” минулий місяць.

Досвід чи молодість?

Липень завершився супертурніром високої, 19-ї, категорії ФІДЕ в Швейцарії (шестеро учасників, два кола) — найголовнішим змаганням традиційного, вже 42-го за ліком, міжнародного шахового фестивалю в місті Біль.

Ви помітили, що ліки в аптеках подорожчали, а деякі — найнеобхідніші, скажімо, для хворих на цукровий діабет, туберкульоз тощо, — просто зникли з обігу? Фармацевтична спільнота України стурбована цим явищем і почала шукати винних.

Хтось втішається тишею, а дехто — церковним передзвоном. Науковці довели, що музика дзвонів очищує організм од негативу на клітинному рівні. А ефективність такого лікувального сеансу залежить здебільшого від духовно-енергетичного стану людини. Слухати дзвін треба підготовленим.

Шкіра — важливий орган, який виконує складні функції: захист, терморегуляцію, дихання. Збій роботи систем організму призводить до дефекту «покрову» людини. Для багатьох під час гормональної перебудови «рідним» стає дерматолог. Яким чином? На запитання кореспондента «МУ» відповідає головний лікар ЗАТ «Інститут краси», заслужений лікар України Інна Волощенко.